Виріс на спецвиробництві
Сам Георгій Сергійович згадує, що вперше перетнув заводську прохідну у 1966 році – як студент Крюківського машинобудівного технікуму прийшов на річну виробничу практику. І хоч потім був захист диплома, служба у Збройних Силах, але початком своєї заводської біографії він вважає саме той час. Затим були експериментальний цех, а вже за рік – відділ головного конструктора-2. Той самий, де проектували переправно-десантну техніку.
«У 1984 році Юрія Остапця призначили заступником головного конструктора. Начальником бюро став його учень Георгій Ігнатов. Георгій Сергійович працював у бюро з 1971 року, бачив і розумів, наскільки цікавою і широкомасштабною є робота в КБ вимірів», – це цитата з книги «Народження амфібій», яка вийшла у 2011 році. Одним із активних створювачів її був наш герой.
Георгій Ігнатов без відриву від виробництва закінчив Харківський інститут радіоелектроніки і працював у ВГК-2 аж до того часу, коли на початку 1990-их виробництво плаваючих машин в Україні взагалі було згорнуто.
У пошуку технічних рішень
Практично відразу ж кращі голови заводських конструкторів почали працювати в напрямі створення пасажирського вагона. Через роки хтось із гостей заводу спитав у Володимира Приходька, як підприємству вдалося від вантажних вагонів перескочити до набагато складніших – пасажирських. Володимир Іванович відповів, що трампліном, який допоміг це зробити, стало саме виробництво плаваючих машин, наявність спеціалістів-конструкторів. Серед них був і Георгій Ігнатов.
Його біографія і хроніка створення пасажирських вагонів – речі нероздільно пов’язані. Запускали влітку 2002-ого перші експреси Київ – Харків. Ігнатов із товаришами постійно були у Харкові, налагоджували, допрацьовували, супроводжували состави. На завод повернулися лише через півроку.
Події того часу розвивалися стрімко. У 2003 році склали дніпропетровські експреси, а вже чекала робота зі створення поїзда метро. Паралельно – вагон нового покоління Україна-2, вагон-гараж. Заступник головного конструктора Георгій Ігнатов курирував електрообладнання, разом зі спеціалістами харківського «Хартрону» впроваджував різні ноу-хау крюківських конструкторів. А з миколаївцями з «Екватора» створювали кондиціонери для українських вагонів. Сьогодні їх є понад 15 моделей. Кожну нову ідею, втілену в конструкції, потім було запатентовано, отримано патенти на винахід або корисну модель. Таких налічується більше трьох десятків.
Пошук вдалих технічних рішень привів заводських спеціалістів на Міжнародну виставку «ІнноТранс», що проводиться в Німеччині, Ігнатов їздив до Берліна, дивився, думав. Колеги знають його як людину оптимістичну, творчу, готову вирішувати проблеми, братися за будь-яку роботу, що потрібна на даний момент. А з 2005 року – і як лауреата Державної премії за створення сімейства швидкісних пасажирських вагонів.
У 2006 році відділ головного конструктора в результаті реорганізації став проектно-конструкторським управлінням, яке очолив Олег Шкабров. Ігнатов – головний конструктор транспорту соціального призначення. Життя вирувало. Нові й нові проекти втілювали в натурні зразки – побачив світ спальний вагон «Мета» або «Україна-3», з гладкою обшивкою, автоматичними дверима, на нових візках конструкції КВБЗ. А поряд постав і вагон міжнародного класу габариту RIC.
Найголовніший проект
Та головним проектом життя (не побоїмося високих слів) Георгія Ігнатова і не тільки його стало створення міжрегіональних швидкісних двосистемних електропоїздів ЕКр1, які з легкої руки головного конструктора моторвагонного рухомого складу отримали назву «Тарпан». Строки стислі, робота надскладна. Шукали більш досвідчених партнерів, Ігнатов готував контракти з іноземними компаніями, що стали постачальниками необхідних комплектуючих. Він їздив до Укрзалізниці погоджувати розроблене на заводі технічне завдання. Із початку тісної співпраці з ПАТ «УЗ» у нього добрі дружні стосунки і слава порядної, відданої справі людини в усіх департаментах Укрзалізниці. Знаходить він порозуміння і з колегами з Польщі, інших країн, які є партнерами у постачанні обладнання до рухомого складу.
Як згадує Олексій Гречкін, до кінця 2011 року проміжні вагони поїзда були готові, а головні – ще ні. А строки «піджимали». Володимир Приходько зібрав велику нараду, щоб вирішити, як бути. Тоді Георгій Ігнатов запропонував створити наскрізну бригаду з конструкторів, робітників, технологів і працювати, працювати, працювати. Він сам пішов у цех і понад 6 місяців разом із колегами складав своє дітище.
Переживав разом із ним усі кроки – від моменту, коли закрутилося перше колесо, до першого виїзду поїзда у повному складі, від перших випробувань на швидкість до кількох міжвідомчих комісій, які довелося пережити, перш ніж отримати дозвіл на експлуатацію «Тарпана» з пасажирами.
Завдання було виконано, а по-народному мудрий Ігнатов ще й пригледів у цеху пасажирського вагонобудування серед робітників талановитих тямущих хлопців та переманив до себе.
Електропоїзди пішли на випробування, а затим – в експлуатацію. Не так швидко і зовсім непросто це було. Аналізуючи історію вітчизняного пасажирського вагонобудування і долі людей, які його створили, слід говорити й про втрати, невикористані можливості через відсутність політичної волі й економічної стратегії в країні.
Головний конструктор електропоїздів Георгій Ігнатов, проводжаючи у червні 2014 року на магістралі України другий поїзд ЕКр1, сказав: «Рік ми складали поїзди, а два з половиною випробовували і продавали. Скільки б нового можна було створити за цей час!»
Навколо нього – завжди молодь
Створювати нове – ось девіз його життя. Після швидкісних електропоїздів фахівці проектно-конструкторського управління, в тому числі й Ігнатов, уже чаклували над новим рухомим складом – дизель-поїздом. Він вийшов вдалим, надійним, проте працює в Укрзалізниці поки що в єдиному екземплярі. КВБЗ заявив про створення локомотивів, які так потрібні залізниці, і робота над їх створенням не припиняється.
Георгію Сергійовичу хотілося розповісти про крюківські швидкісні електропоїзди всім – почав писати статті не тільки до «Вагонобудівника», а й до спеціалізованих видань – українських та міжнародних журналів. Згодом створив книгу – підручник, детальну інструкцію про поїзди ЕКр1, пише таку ж про дизель-поїзд. Тому що всі свої знання хоче зберегти і передати. Навколо нього завжди молодь, і він почувається серед неї органічно.
Георгій Сергійович Ігнатов має за плечима 52-літній трудовий стаж на КВБЗ і величезний багаж інженера, творця, конструктора нової складної техніки. Він залишається простою і доступною для спілкування людиною, його як героя відомого кінофільма нерідко звуть і Гошею, і Жорою. Любить пожартувати, охоче згадує численні епізоди роботи, випробувань, знайомств із новими людьми.
Два роки тому головним конструктором моторвагонного рухомого складу став Олексій Гречкін, а Георгій Ігнатов – знову головним спеціалістом, як колись, на зорі створення першого пасажирського вагона. Та від цього не зменшився його авторитет на всіх рівнях, не стало менше ідей у голові.
Колись Георгій Сергійович розповів мені, як він їхав додому зі служби в армії і думав, що піде працювати тільки конструктором. Бо дуже вже хотілося займатися створенням нової техніки. Ця мрія здійснилася, тож він задоволений прожитими роками і шляхом, яким крокує.
Вітаємо вас з ювілейною датою, Георгію Сергійовичу!