Відомо, що серійне виробництво пасажирських вагонів стартувало після складання 2001 року першого дослідного вагона під символічною назвою «Україна». Він став своєрідним подарунком нації від крюківських вагонобудівників. Незабаром на підприємстві вийшов наказ голови наглядової ради про створення цеху пасажирського вагонобудування, начальником якого призначили Миколу Михайлова.
Спочатку новий підрозділ розмістили у колишній дільниці здавання складального цеху. Згодом поряд із ним почали будівництво другого корпусу, що отримав назву «Молодечно». Масштаб проєкту й умови праці для молодого колективу на той час були дійсно новітніми.
Виробництво активно розвивалося й потребувало розширення. Тож 2005 року ввели в експлуатацію сучасні камери очищення і фарбування кузовів вагонів, а вже за два роки виросли дільниця для приготування фарб та склад лакофарбових матеріалів. 2008 року запрацювали камери шпаклювання та дільниці комплектації.
Паралельно з випуском продукції пасажирського вагонобудування не зупинялася розбудова виробничих потужностей цеху пасажирського вагонобудування та створення сучасної матеріально-технічної бази. Тож протягом 2007–2009 років здали в експлуатацію багатоповерховий склад комплектуючих і матеріалів для транспорту соціального призначення.
Масштабним проєктом стало зведення складально-зварювального цеху вже корпусу пасажирського вагонобудування. На його спорудження пішло три роки. 2011-го перші трудівники розпочали роботу в цьому підрозділі.
Корпус пасажирського вагонобудування – це школа кадрів, виховання спеціалістів та робітників, яких немає більше ніде в Україні. Тут народилися свої традиції, сюди їдуть президенти та прем’єри, журналісти та залізничники, щоб побачити, поспілкуватися з цими людьми. Це один із найважливіших підсумків 20-ліття корпусу пасажирського вагонобудування.
Результати праці всього підприємства і наших партнерів, а отже й колективу КПВ як кінцевої ланки великої роботи зі створення пасажирського транспорту, нещодавно підсумував голова наглядової ради Володимир Приходько у своїй статті «Спільна тридцятирічна «Одіссея» вітчизняного транспортного машинобудування і АТ «Укрзалізниця» (її розміщено на порталі Бізнес Цензор, на сайті КВБЗ, у газеті «Вагонобудівник» та багатьох інших ЗМІ). «Першим успіхом співпраці з УЗ стало постачання в 2002–2003 роках прискорених пасажирських поїздів на маршрути Київ–Харків і Київ–Дніпропетровськ, – пише Володимир Іванович. – Дійсно, це були незабутні та яскраві події в історії молодої української держави.
Втім, як й інші етапи цього шляху. Бо за першими експресами народилися: гладкостінний вагон на перших вітчизняних пасажирських візках (2004 рік), український міжнародний поїзд «Столичний експрес» Київ–Москва (2005 рік), поїзд метро з приводом постійного струму (2009 рік), вагони на візках із пневматичним підвішуванням (2010 рік), вагони з можливістю перевезення маломобільних пасажирів (2010 рік).
А також – міжрегіональний поїзд локомотивної тяги, вітчизняний поїзд метро з асинхронним тяговим приводом (2012 рік), міжрегіональний швидкісний електропоїзд ЕКр1 «Тарпан» (2013 рік), модернізований поїзд метро (україно-японський проєкт 2014–2017 років), приміський дизель-поїзд ДПКр-2 (2015 рік), регіональний дизель-поїзд ДПКр-3 (2019 рік)».
Протягом 20 років конструктори створили, а працівники заводу і КПВ зокрема склали понад 50 моделей і модифікацій вітчизняних пасажирських вагонів, 23 моделі й модифікації візків до них. А також - 14 моделей і модифікацій вітчизняних вагонів для метрополітену, візки для них. Це наша історія, це літопис колективу корпусу пасажирського вагонобудування.
Сьогодні виробничі потужності КПВ та інших підрозділів, що задіяні у створенні пасажирського транспорту, дають змогу виготовляти до 300 вагонів на рік. Та за останні двадцять літ їх складено лише 647. Плюс два міжрегіональні поїзди локомотивної тяги, електро- та дизель-поїзди, поїзди метрополітену. Не тому, що ми не хотіли чи не могли більше. А тому, що в країні, на жаль, немає планової програмної політики розвитку залізничного транспорту. Сподіваємося, що протягом наступних десятиліть ми побачимо цифри, помножені щонайменше на десять. Бажаємо цього всім нам, а колективу корпусу пасажирського вагонобудування – процвітання і розвитку.
